Характеристика, причини, активатори страху. Ознаки тривожності

Страх – емоція, про яку багато людей думають з жахом. І все ж таки страх – реальна частина нашого життя. Людина може переживати страх в найрізноманітніших ситуаціях, але всі ці ситуації мають одну спільну рису. Вони відчуваються, сприймаються людиною як ситуації, де під загрозою поставлені її спокій та безпека.

Страх не слід ототожнювати з тривожністю. Страх – це цілком визначена, специфічна емоція, яка заслуговує виділення в окрему категорію. Розуміння страху як специфічної емоції дозволяє відрізняти його від феномену тривоги. Тривога (тривожність) – це комбінація чи паттерна емоцій, і емоція страху – лише одна з них.

Страх складається з визначених і специфічних фізіологічних змін, експресивної поведінки та переживань, що витікають з очікування загрози чи небезпеки. По мірі дорослішання людини, змінюється характер об’єктів, що викликають страх. Потенційна можливість фізичного ушкодження більшістю з нас не сприймається як загроза, так як реалізується досить рідко. Частіше нас лякає те, що може вразити нашу гордість і самооцінку. Ми боїмося невдач і психологічних втрат, які можуть призвести до безладу в душі.

Причини страху

Страх може викликати будь-що, в залежності від внутрішніх особливостей індивіда. Але найчастіше страх викликають драйви, емоції і когнітивні процеси.

Страх (як і будь-яка інша емоція) може бути результатом когнітивної оцінки ситуації як потенційно небезпечної.

Біль, перший і найважливіший з природних активаторів страху, насправді гарний вчитель. Страх, що викликаний очікуванням болю, надзвичайно прискорює процес навчання. Для того, щоб навчитись відчувати страх в певній ситуації, зовсім необов’язково відчувати біль. В багатьох випадках за нашими страхами не стоїть ніякого конкретного негативного досвіду, вони можуть бути чистою фантазією.

Іншим природним активатором є самотність. Найчастіше, залишаючись на самоті, людина відчуває загрозу своїй безпеці, але варто їй опинитися серед людей, як страх відступає.

Висота як активатор страху може розглядатись в якості природного сигналу небезпеки. При певних умовах і на певному етапі індивідуального розвитку діти починають боятися висоти.

Суб’єктивне переживання страху

Стах – дуже сильна емоція, і вона має вагомий вплив на прецептивно-когнітивні процеси і поведінку індивіда. Коли ми відчуваємо страх, наша увага різко загострюється на об’єкті або ситуації, що сигналізує про небезпеку. Інтенсивний страх вагомо обмежує сприйняття, мислення і свободу вибору індивіда, створюючи ефект «тунельного сприйняття». Крім того, страх обмежує свободу поведінки людини. Можна сказати, що перебуваючи в стані страху, людина перестає належати собі, вона підвладна одному-єдиному прагненню – відвернути загрозу, уникнути небезпеки.

Страх – найтоксичніша, найпагубніша емоція. Крайній прояв страху, який ми називаємо жахом, супроводжується надзвичайно високим рівнем активації вегетативної нервової системи, що відповідає за роботу серця та інших органів.

Функції страху

Доки страх не виходить за грані можливого, в ньому немає нічого жахливого чи дезадаптивного. Він захищає нас від небезпеки, примушує враховувати можливий ризик, що в результаті сприяє благополуччю індивіда.

Поради батькам щодо корекції та профілактики дитячих страхів:
• Страхи – класичний симптом того, що у дитини велике внутрішнє напруження, що вона не справляється із життєвими та емоційними труднощами. Тому щодня залишайте 3-5 хвилин на те, щоб дитина могла індивідуально поговорити з вами, поділитися своїми секретами, тривогою, попросити поради, допомоги.
• Ставтеся до дитини з позитивної орієнтації (з погляду її позитивних якостей, а не негативних).
• Тон, яким повідомляєте вимогу чи заборону, повинен скоріше бути дружнім, пояснювальним, ніж примушуючим.
• Фізичні покарання не повинні вважатися нормою і плануватись зарання, як корисні. Але, якщо дитина так веде себе, що стався емоційний зрив дорослого, то як правило, це стається, а не використовується як «прийом». Якщо цей зрив абсолютно щирий і без тіні розрахунку на «педагогічний ефект», то наслідки його можуть бути позитивними, якщо дитина побачить дорослого, не захищеного педагогічною брехнею, а значить, як рівного і більш близького.
• Емоційна невлаштованість, «поганий настрій» блокують прагнення дитини, і тому емоційна допомога батьків украй необхідна дитині (зміщення афективного компоненту).
• Навчаючи дітей писати, краще використовуйте простий олівець з гумкою на протилежному кінці, щоб дитина могла вільно стерти все, що невдало написала (профілактика страху неуспіху).
• Страхи перед засинанням часто означають, що сфера несвідомого у дитини прагне тіснішого контакту з матір’ю.
• Не допускати насилля над дитиною, коли її годуєте: не змушувати, не відволікати, не нав’язувати, не підганяти.
• Позитивний приклад батьків у оволодінні своїми емоціями створює для дитини одну з необхідних передумов успішного подолання страхів.
• Не тривожитись і не тривожити, зменшити суворість у спілкуванні з дитиною.
• Самокритичне визнання дорослим недоліків у вихованні, а саме: перебудова своїх стосунків з дитиною гнучкістю і безпосередністю спілкування з нею.
• Поділіться з дитиною спогадами про свої власні дитячі страхи, як ви з ними боролися і перемогли.
• Якомога частіше наголошувати дитині, що нічого страшного не сталося, що дорослі мама і тато сильні і завжди захистять дитину.
• Розширюйте коло людей, яким дитина співчуває, щиро співпереживає, тоді її фантазія переключиться із співчуття собі на співчуття іншим, що зменшить страхи.
• Перед відвідуванням зоопарку радимо розповісти дитині, що звірі там не тільки хороші та добрі, а є дикі й страшні. Тоді навряд чи агресивна реакція тигра викличе у дитини переляк.
• Також не слід за будь-яку ціну привчати маленьких дітей засинати наодинці.
• Зазначимо, що прийняття дитини не виключає можливості негативної оцінки окремих її вчинків, але не осуду дитини як особистості.
• Якомога частіше хваліть свою дитину: підбадьорюйте, схвалюйте, позитивно сприймайте зроблене нею.
• Покарання, якщо воно застосовується доречно, повинно виключати грубість, жорстокість. З погляду психопрофілактики страхів, не допустимо також застосування погроз, залякувань.
• Якщо у дитини викликають особливий інтерес сцени жорстокості, то слід насторожитись, звернутись до психолога, модливо, наявні садистські нахили! (Що, на щастя, зустрічається досить рідко).
• Зазначимо, що такі почуття, як ненависть, злоба, страх, тривожність, заздрість – розглядались у давнину як психіатричні синдроми патології, яких обов’язково треба позбутися або хоча б послабити.
• Позитивні якості обов’язково є у кожної дитини, тільки вони можуть бути прихованими від недостатньо уважних очей дорослого. Відшукуйте і плекайте у своїй дитині її позитивні якості.
• Не переглядати фільми-жахи, оскільки діти, на відміну від дорослого, ще не чітко розділяють мистецтво і реальність. Діти, особливо в напружені моменти, не пам’ятають, що це артисти, і що все це не насправді.
• Наголошуємо, що частіше бояться ті діти, батьки яких недостатньо позитивно спілкуються з ними (мало читають, не беруть участь у іграх дошкільника, рідко пригортають до себе, натомість люблять повчати, погрожувати) надто раціонально підходять до емоційного життя дитини.
• Зауважте, що менше страхів у тих дітей, батьки яких самі менше проявляють особисту стурбованість, тривожність, надмірну опіку.
• У низці випадків образи «Баби-Яги та Чахлика», як своєрідна «сімейна» пара у фантазії дитини є антиподом батьківського тепла, любові і прихильності.

Поради вихователям щодо корекції та профілактики дитячих страхів:
• Установіть тісний контакт з батьками на початку року, запишіть їх надії стосовно дитини, їх думки, складіть свої уявлення стосовно проблем конкретної дитини.
• Дайте можливість дітям обговорювати різноманітні виходи із ситуацій, які могли статись у житті групи. Допоможіть дітям оцінити, наскільки конструктивний вибір кожного з них.
• Коли знайомите з правилами поведінки в групі, проводьте гру-заняття, під час якої можна було б використати ті стандартні правила повндінки. Робіть це для того, щоб кожна дитина склала собі чітке уявлення про те, що від неї вимагається (профілактика страху зробити щось не так, бути покараним).
• Коли нові діти приходять у групу, дайте можливість самим дітям пояснити «новачку» правила поведінки у групі дитсадка (профілактика страху бути не прийнятим у гру).
• Надайте дітям можливість визначити свої власні страхи. Обговоріть з ними різноманітні випадки, завдяки яким дитина зрозуміє: те, чого вона боялась, може статися, але зовсім з іншими результатами, не страшними.
• Слідкуйте за тим, щоб установлені правила не викликали у кого-небудь емоційного чи фізичного приниження з боку інших дітей, (профілактика страху перед покаранням, страху бути не прийнятим у колектив).
• Розробіть умовний секретний сигнал для окремих дітей, який би нагадував їм про необхідність підкоритись зараз правилу. Поясніть, що секретний сигнал збереже у таємниці, що дитина зараз зробила щось не так (профілактика та корекція страху неуспіху, страху бути висміяним колективом).
• Використовуйте умовні знаки із кольорового паперу, для того, щоб сигналізувати не словом, не голосом, а знаком про потрібні зміни у поведінці групи на якийсь період, наприклад: «Не говоріть» - червоний прямокутник; «Говорити дозволяється» - синій прямокутник; «Можна вільно гратися будь-якими іграшками» - зелений прямокутник (профілактика страху зробити щось не так, страху словесного покарання).
• На заняттях використовуйте прийом гуманно-особистісної педагогіки співробітництва «відповідь на вушко», що буде одночасно і профілактикою страху неуспіху, і страху неправильно відповісти.
• Заохочуйте дітей до прагнення використовувати свої знання в нових галузях знань, а саме, вирішувати незнайомі завдання, розширити запас слів, даючи умовний сигнал «Час ризикувати – кружок поділений навпіл, одна половина червоного, а друга – чорного кольору» (профілактика страху неуспіху, боязні відповідати).
• Створюйте умови, що дозволяли б установлювати і розвивати дружні стосунки дітей (профілактика страху самотності, страху конфлікту).
• Розпочніть ланцюжок компліментів, говорячи комплімент одному учаснику, а той дакує, і говорить комплімент наступному і т.ін. з тим, щоб кожний потренувався в умінні знаходити хороше в ближньому і щиро говорити йому про це (профілактика страху бути не прийнятим у колектив, страху бути висміяним).
• Вигадайте з дітьми різноманітні способи похвалити чи виразити прихильність до особистості (аплодисменти, підняття кулачків, веселого пальчика вгору, скандування і все, що придумають діти).
• Коли у дітей (у кого-небудь) поганий день, тяжкий чи неприємний, посадіть дітей у дві лінії паралельно і запросіть «невдаху» пройти по цьому «коридору», а кожен з дітей повинен сказати йому щось підбадьорююче, хороше, підтримуюче, позитивне, коли він проходитиме повз них.
• Доручіть активній дитині з групи розпитати «новачка» і створити розповідь про нього, через яку познайомити дітей з ним.
• Встановлюйте один раз на тиждень дні «гарного настрою», «день посмішки» чи інші дні такого напряму.
• Визначайте дітей, що схильні усамітнюватись. Докладайте особливих зусиль, щоб діти не забували запрошувати їх у свою компанію.
• Гра сильніша різних нотацій. Найвишуканіші і витончені словечні повчання в сутності для дошкільника без користі, бо у дітей дошкільників друга сигнальна система ще фізіологічно недорозвинена, незріла. Гра ж, що будується на цікавості та в основі якої закладені позитивні емоції і безпосередні відчуття, набагато швидше і надійніше дозволяє досягнути психопрофілактичного та лікувального ефекту.
• Нервова система дошкільників ще слабка, і дітям важко подолати страхи самостійно. Тим більше, коли дорослі користуються «сильними прийомами», бажаючи дітей бачити слухняними.

Поради практичним психологам дошкільних закладів щодо корекції та профілактики дитячих страхів:
• Проведіть бесіду з дітьми, якою вони хотіли б бачити свою групову кімнату. Запитайте, які стосунки вони хотіли б мати у групі (профілактика страху дитячого садка, школи, страху конфліктів у колективі).
• Працюючи з батьками дітей, у яких наявні страхи, обов’язково розкажіть про досягнення дитини, якими б батьки могли пишатися, про позитивні сторони її розвитку, а потім уже про те, що хвилює.
• Допоможіть кожній дитині пізнати свою індивідуальність, унікальність, вивчіть з дітьми тембри голосів, форму пальців, вуха, будову волосся і т.ін., переконуйте дитину, що вона неповторна і вже за це гідна поваги та любові.
• На великому аркуші паперу накресліть широкі колонки. В одній з них дитина малює своє обличчя, одяг. На натягнуту на стіні леску скріпкою кріпіть автопортрети і пропонуйте дітям відшукати позитивні слова та фрази, що описують характеристики кожного з дітей. Вписуйте їх репліки у вільну колонку. Кожна дитина забирає свій портрет додому.
• Кожна дитина на довгих полосках паперу малює серію малюнків, що ілюструє основні події її життя. Потім через «телевізор» переглядають фільм. «Телевізор» - коробка з прорізами, через які можна протягнути полоси з малюнками. Кожний показує і коментує свій фільм.
• Допоможіть дітям навчитися визначати та виражати свої почуття, переживання, враження, настрій. Поширюйте лексичний запас слів, що допомагає виразити емоції. Пограйте з ними в гру «Я презентую слово», у якій пояснюйте значення слів, що виражають наші переживання, та доцільність використання їх у мові.
• Послухайте з дітьми записи музичних творів, що виражають почуття різної модальності, чи обговорюйте різні приклади виразу почуттів поза словом, щоб допомогти їм виразити свої почуття і краще розуміти почуття інших.
• Забезпечте дітям можливість використовувати персонажі лялькового театру і обігравати з ними ситуації, або обговорювати питання, що хвилюють дітей, які їм легше скопіювати для гри, ніж обговорювати просто так.
• Важливо розглядати страхи не стільки через сприйняття дорослих, скільки через сприйняття дітей: через розуміння почуттів і бажань дітей, їх внутрішнього світу, через самокритичне визнання батьками своїх недоліків, через перебудову стосунків батьків з дитиною.
• У ранньому віці в дитини можна попередити або ослабити почуття страху шляхом перемикання уваги з небезпеки на принадні явища, предмети, заняття, цікаві ігри, рухові дії, танці, музику, розваги, спілкування з добре знайомими однолітками або дорослими.
• Зверніть увагу, що багато хто з батьків недохвалює своїх дітей. Та якраз підтримка, похвала своєї дитини, захоплення з приводу її зовнішності та її обдарувань, розуму, працелюбства додають дитині впевненості в своїх силах і допомагають дітям позбавитися страхів.
• Початок страху походить від неусвідомлених недиференційованих реакцій до усвідомленого й стійкого, а буває що й нав’язливого почуття. Недооцінка такого переживання, як страх, приводить до того, що вихователі і батьки не замислюючись застосовують покарання.
• Виникненню боязкості та заляканості сприяє певна вразливість, збудливість нервової системи, а також зовнішні умови життя, головним чином життя в сім’ї, алкоголізм чи п’янство одного з батьків, недостатнє спілкування дорослих з дитиною, відсутність спілкування з однолітками, занадто суворе виховання, байдужість батьків до дітей.
• Гнучкість і безпосередність у спілкуванні з дитиною, зменшення тривоги і суворості та позитивний приклад батьків у оволодінні своїми емоціями створюють для дитини необхідні передумови успішного подолання страхів.
• Вікові страхи, до яких належать і страхи казкових казкових персонажів, у більшості випадків при позитивному мікросередовищі проходять самі, відображаючи особливості психіки, що розвивається, зокрема емоцій та мислення.
• Після рухливих емоційних ігор зникає внутрішнє напруження, скутість, та страх.
• Боротьба з Чахликом через малювання краще йде при підтримці батька, а з Бабою-Ягою – при участі у малюванні матері.
• Формувати мужність у дітях як захист від страхів – одне із головних завдань фізичного виховання, тому що немає кращого спілкування в боротьбі за збереження здоров’я та перемогу над захворюваннями, ніж упевненість у своїх силах. Немає в той же час небезпечного ворога здоров’я, ніж почуття страху.

Тривожність (емоційна збудливість)

Людина часто використовує поняття «тривожність» для опису свого емоційного стану. Багато людей, коли їх попросити згадати, що саме вони відчували у стані тривоги, скажуть, що були повні недобрих передчуттів, відчували хвилювання, неспокій, навіть тремтіли. Всі ці описи підтверджують те, що в основі феноменології тривоги лежить переживання страху.

Молжливо, від того, що переживання страху іноді несе почуття ізоляції і самотності, деякі люди зараховують в емоційний паттерн тривоги й емоції печалі. Описуючи стан тривожності, дехто згадує про переживання сорому чи провини.

Тривожні діти

Тривожність – це індивідуальна психологічна особливість, що полягає в підвищенні схильності відчувати занепокоєння у всіляких життєвих ситуаціях, в тому числі й у таких, котрі не дають для цього приводу.

Варто відрізняти тривогу від тривожності. Якщо тривога – це епізодичні прояви занепокоєння, хвилювання дитини, то тривожність є стійким станом. Тривожність не пов’язана з якоюсь конкретною ситуацією і виявляється майже завжди. Цей стан супроводжує людину в будь-якому виді діяльності. Коли ж людина боїться чогось конкретного, ми говоримо про прояв страху. Наприклад, страх темряви, страх висоти, страх замкнутого простору.

Деякі науковці вважають, що тривожність розвивається внаслідок наявності в дитини внутрішнього конфлікту.

Критерії визначення тривожності:
1. Постійне занепокоєння.
2. Труднощі, іноді неможливість сконцентруватися на чому-небудь.
3. М’язова напруга (обличчя, шия).
4. Дратівливість.
5. Порушення сну.

Можна припустити, що дитина тривожна, якщо хоча б один із критеріїв, перерахованих вище, постійно виявляється в її поведінці.

Як допомогти тривожній дитині

Робота з тривожною дитиною пов’язана зі значними труднощами і, як правило, забирає багато часу. Фахівці рекомендують проводити роботу з тривожними дітьми в трьох напрямках:
1. підвищення самооцінки;
2. навчання дитини умінню керувати собою в конкретних, найбільш хвилюючих її ситуаціях;
3. зняття м’язової напруги.

Правила роботи з тривожними дітьми:
1. Уникайте змагань і видів робіт, що передбачають швидкість.
2. Не порівнюйте дитину з іншими.
3. Частіше використовуйте тілесні контакти, вправи на релаксацію.
4. Сприяйте підвищенню самооцінки дитини, частіше хваліть її, але так, щоб вона знала, за що.
5. Частіше звертайтеся до дитини по імені.
6. Демонструйте зразки впевненої поведінки, будьте в усьому прикладом для дитини.
7. Не ставте перед дитиною завищених вимог.
8. Будьте послідовні у вихованні дитини.
9. Намагайтеся робити дитині якнайменше зауважень.
10. Використовуйте покарання лише в крайніх випадках.
11. Не принижуйте дитину, караючи її.

Матеріали для корекційної роботи

Вправа-гра «Білка»

Розслабити м’язи нижньої частини обличчя і рук.

«Ви з другом посварилися. От-от почнеться бійка. Глибоко вдихніть, міцно-преміцно стисніть щелепи. Пальці рук зафіксуйте в кулаках, до болю вдавіть пальці в долоні. Затамуйте подих на кілька секунд. Задумайтеся: а може, не варто битися? Видихніть і розслабтесь. Ура! Неприємності позаду!»

Цю вправу корисно проводити не тільки з тривожними, але і з агресивними дітьми.

Вправа-гра «Повітряна кулька»

Зняти напругу, заспокоїти дітей.

Усі гравці стоять чи сидять у колі. Ведучий дає інструкцію: «Уявіть собі, що зараз ми з вами будемо надувати кульки. Вдихніть повітря, піднесіть уявлювану кульку до губ і, роздуваючи щоки, повільно, через відкриті губи надувайте її. Стежте очима за тим, як ваша кулька стає все більшою і більшою, як збільшуються, ростуть візерунки на ній. Уявили? Я теж уявила ваші величезні кульки. Дміть обережно, щоб кулька не луснула. А тепер покажіть їх один одному».

Вправу можна повторити три рази.

Вправа-гра «Корабель і вітер»

Налаштувати групу на робочий лад, особливо якщо діти втомилися.

«Уявіть собі, що ваш вітрильник пливе по хвилях, але раптом він зупинився. Давай допоможемо йому і запросимо на допомогу вітер. Вдихніть у себе повітря, сильно втягніть щоки… А тепер голосно видихніть через рот повітря, і нехай вирветься на волю вітер який підганяє кораблик. Давайте спробуємо ще раз. Я хочу почути як шумить вітер!»

Вправу можна повторити три рази.

Вправа-гра «Подарунок під ялинкою»

Розслаблення м’язів обличчя, особливо навколо очей.

«Уявіть собі, що незабаром новорічне свято. Ви цілий рік мріяли про чудовий подарунок. От ви підходите до ялинки, міцно замружуєтесь і робите глибокий вдих. Затамували подих. Що ж лежить під ялинкою? Тепер видихніть і відкрийте очі. Просто диво! Довгоочікувана іграшка перед вами! Ви радієте? посміхніться».

Після виконання вправи можна обговорити (якщо діти захочуть), хто про це мріє.

Ігри, що сприяють розслабленню, допоможуть створити в групі дитячого садка дружню атмосферу взаємодопомоги, довіри, доброзичливого і відкритого спілкування дітей один з одним.

Гра «Водоспад»

Допоможе дітьм розслабитись.

«Сядьте зручніше і закрийте очі. 2-3 рази глибоко вдихніть і видихніть. Уявіть собі, що ви стоїте біля водоспаду. Але це не зовсім звичайний водоспад. Замість води в ньому падає вниз біле світло. Тепер уявіть себе під цим водоспадом і відчуйте, як це прекрасне біле світло струменіє по вашій голові… Ви відчуваєте, як розслабляється ваше чоло, потім рот, як розслаблюються м’язи шиї… Біле світло тече по ваших плечах, потилиці і допомагає їм стати м’якими і розслабленими. Біле світло стікає з вашої спини, і ви відчуваєте, як і в спині зникає напруга, і вона теж стає м’якою і розслабленою.

А світло тече по ваших грудях, по животі. Ви відчуваєте, як вони розслабляються і ви непомітно, без усякого зусилля починаєте глибше вдихати і видихати. Це дозволяє вам відчувати себе дуже розслаблено і приємно.

Нехай світло тече також по ваших руках, по долонях, по пальцях. Ви відчуваєте, як руки і долоні стають м’якішими. Світло тече і по ногах, спускається донизу. Ви відчуваєте, що ступні розслаблюються і стають м’якими. Цей дивний водоспад із білого світла обтікає все ваше тіло. Ви відчуваєте себе зовсім спокійно і безтурботно і з кожним вдихом і видихом все глибше розслабляєтесь і наповнюєтеся свіжими силами … (30 секунд).

Тепер подякуйте цьому водоспадові світла за те, що він вас чудово розслабив, трохи потягніться, випряміться і відкрийте очі».

Після цієї гри варто зайнятись чимось спокійним.

Гра «Танцюючі руки»

Якщо діти неспокійні чи засмучені, ця гра дасть їм можливість прояснити свої почуття і внутрішньо розслабитися.

«Розкладіть великі аркуші обгорткового паперу (чи старі шпалери) на підлозі. Візьміть кожний по два шматки крейди. Виберіть для кожної руки крейду певного кольору. Тепер лягайте спиною на розкладений папір так, щоб руки, від кисті до ліктя, знаходилися над папером (іншими словами, так, щоб у дітей був простір для малювання). Закрийте очі, і, коли заграє музика, починайте обома руками малювати на папері. Рухайте руками в такт музиці. Потім ви подивитеся, що вийшло» (2-3 хвилини).

Ігри, спрямовані на формування в дітей почуття довіри і впевненості в собі.

Гра «Гусениця»

Гра вчить дітей довіри.

Майже завжди партнерів не видно, хоча і чутно. Успіх просування усіх залежить від уміння кожного скоординувати свої зусилля з діями інших учасників.

«Діти, зараз ми з вами будемо однією великою гусеницею і будемо всі разом пересуватися по цій кімнаті. Шикуйтеся в ланцюжок, руки покладіть на плечі того, хто стоїть попереду. Між животом одного гравця і спиною іншого затисніть повітряну кулю чи м’яч. Доторкатися руками до повітряної кулі (м’яча) суворо забороняється! Перший у ланцюжку учасник тримає свою кулю на витягнутих руках.

Таким чином, у єдиному ланцюзі, але без допомоги рук, ви повинні пройти по визначеному маршруту».

Зверніть увагу, де розташовуються лідери, хто регулює рух «живої гусениці».

Гра «Зміна ритмів»

Допомогти тривожним дітям включитися в загальний ритм роботи, зняти зайву м’язову напругу.

Якщо дорослий хоче привернути увагу дітей, він починає аплодувати і голосно, у такт ударам, рахувати: раз, два, три, чотири… Діти приєднуються і теж усі разом аплодують, хором рахують: раз, два, три, чотири .. Поступово дорослий, а слідом за ним і діти, аплодують повільніше, рахують усе тихіше.

Гра «Зайці і слоники»

Дати можливість дітям відчути себе сильними і сміливими, сприяти підвищенню самооцінки.

«Діти, я хочу вам запропонувати гру, яка називається «Зайці і слоники». Спочатку ми з вами будемо зайчиками-боягузами. Скажіть, коли заєць почуває небезпеку, що він робить? Правильно, тремтить. Покажіть, як він тремтить. Прищулює вуха, весь стискається, намагається стати маленьким і непомітним, хвостик і лапки його трусяться». Діти показують. «Покажіть, що роблять зайці, коли чують кроки людини?» Діти розбігаються по «кущах» - групі, класу, - ховаються. «А що роблять зайці, якщо бачать вовка?..». Педагог грає з дітьми протягом декількох хвилин. «А тепер ми з вами будемо слонами, великими, сильними, сміливими. Покажіть, як спокійно, розмірено, велично і безстрашно ходять слони. А що роблять слони, коли бачать людину? Вони бояться її? Ні. Вони дружать з нею і, коли її бачать, спокійно продовжують свій шлях. Покажіть, як. Покажіть, що роблять слони, коли бачать тигра…» Діти протягом декількох хвилин зображують безстрашного слона.

Після проведення вправи малюки сідають у коло й обговорюють, ким їм більше сподобалося бути і чому.

Гра «Чарівний стілець»

Сприяти підвищенню самооцінки, поліпшенню взаємин між дітьми.

У цю гру можна грати з групою дітей протягом тривалого часу. Попередньо дорослий повинен довідатися «історію» імені кожної дитини – його походження і що воно означає. Крім цього, треба виготовити корону і «чарівний стілець» - він повинен бути обов’язково високим. Дорослий проводить невелику вступну бесіду про походження імені, а потім говорить, що буде розповідати про імена всіх дітей групи (група не повинна бути більшою, ніж 5-6 дітей), причому, імена тривожних дітей краще називати всередині гри. Той, про чиє ім’я розповідають, стає королем. Протягом усієї розповіді про його ім’я він сидить на троні в короні.

Наприкінці гри можна запропонувати дітям придумати різні варіанти їхніх імен (ніжні, ласкаві). Можна токож по черзі розповісти щось гарне про короля.

Гнів як базова емоція індивіда. Агресія

Гнів – одна з найважливіших емоцій. Гнів найчастіше сприймається як небажана реакція, і людина зазвичай намагається уникнути її.

Гнівні слова або інші прояви гніву можуть стати причиною тимчасового розладу відносин між людьми. Гнів може бути пов’язаним з сумом, а гнівні почуття, що відчуває людина по відношенню до самої себе, в комбінації з сумом та іншими емоціями можуть спричинити розвиток депресії. Гнів може взаємодіяти з емоціями провини та страху.

За певних обставин, стримування гнівних проявів може викликати патологічне підвищення активності вегетативної нервової системи. Регулярне повторення ситуацій, що викликають подібні порушення, може привести до психосоматичних розладів.

В ситуації фрустрації, одночасно з емоцією гніву часто активуються такі емоції, як відраза та презирство, і тоді формується комплекс емоцій, який ми називаємо тріадою ворожості. Ця тріада негативних емоцій може активуватись у найрізноманітніших ситуаціях і в крайніх випадках призводить до того, що життя перетворюється на смугу сварок і невдач.

Першою і безпосередньою причиною гніву є біль. Таким чином, можна стверджувати, що для активації емоцій гніву достатньо лише відчуття болю, - процеси мислення, пам’яті, інтерпретації не є необхідними передумовами гніву.

Не можна забувати, що будь-яке відчуття дискомфорту – голод, втома, стрес – може викликати у нас гнів, про справжні причини якого ми часто навіть не здогадуємось. Навіть помірне відчуття дискомфорту, якщо воно триває, може зробити людину роздратованою, чи, говорячи мовою психологічної науки, знизити її поріг гніву.

Обмеження фізичної свободи також слугує активатором гніву, бо викликає дискомфорт чи біль.

Крім того, гнів може бути викликаний неправильними чи несправедливими діями та вчинками оточуючих. І тут дія важлива не сама по собі, а її інтерпретація людиною. В даному випадку людина перед тим, як розсердитись, покладає на когось провину.

Мімічна реакція гніву передбачає насуплювання брів і стискання губ. Переживання гніву характеризується високим рівнем напруженості й імпульсивності. В гніві людина почуває себе набагато впевненіше, ніж при будь-якій іншій негативній емоції.

Адаптивні функції гніву краще можна побачити в еволюційній перспективі, ніж у повсякденному житті. Гнів мобілізує енергію, необхідну для самозахисту, надає індивіду відчуття сили та хоробрості. Впевненість у собі й відчуття власної сили стимулює індивіда захищати власні права, тобто, утверджувати себе як особистість. Таким чином, емоція гніву виконує корисну функцію в житті сучасної людини. Крім того, контрольований гнів може використовуватись в терапевтичних цілях для пригнічення страху.

Гнів часто розуміють лише як шкідливу, пагубну емоцію, навіть тоді, коли він має пояснення і не призводить до негативних наслідків. Емоція гніву не завжди породжує агресивну поведінку. Ми можемо лише стверджувати, що гнів за певних обставин може підвищити вірогідність агресії. Під агресією розуміємо вербальні й фізичні дії скривджувального чи шкідливого характеру.

Робота з гнівом. Як виявити агресивну дитину та допомогти їй.

Агресія – це мотивована деструктивна поведінка, що суперечить нормам і правилам співіснування людей у суспільстві, наносить шкоду об’єктам нападу (живим і неживим), приносить фізичний і моральний збиток людям чи створює їм психологічний дискомфорт (негативні переживання, стан напруженості, страху, пригніченості і т.п.).

Причини прояви агресії в дітей можуть бути найрізноманітнішими. Виникненню агресивних якостей сприяють деякі соматичні захворювання чи захворювання головного мозку. Слід зазначити, що величезну роль відіграє виховання в родині, причому, з перших днів життя дитини. Доведемо, що коли дитину різко відлучають від грудей і спілкування з матір’ю зводять до мінімуму, у дітей формуються такі якості, як тривожність, підозрілість, жорстокість, агресивність, егоїзм. І навпаки, коли в спілкуванні з дитиною присутня м’якість, дитина оточена турботою і увагою, ці якості не виробляються.

На становлення агресивної поведінки великий вплив справляє характер покарань, які зазвичай застосовують батьки у відповідь на прояв гніву у свого чада.

Портрет агресивної дитини

Агресивна дитина нападає на інших дітей, обзиває їх, б’є, відбирає і ламає іграшки, навмисно вживає грубі вирази – одним слово є «грозою» усього дитячого колективу, джерелом занепокоєння вихователів і батьків. Цю непокірну, забіякувату, грубу дитину дуже важко прийняти такою, якою вона є, а ще важче зрозуміти.

Однак, агресивна дитина, як і будь-яка інша, має потребу в ніжності і допомозі дорослих, тому що її агресія – це, насамперед, відображення внутрішнього дискомфорту, невміння адекватно реагувати на події, що відбуваються навколо неї.

Агресивна дитина часто відчуває себе знедоленою, нікому непотрібною. Жорстокість і байдужість батьків призводить до порушення відносин і вселяє в душу дитини переконаність, що її не люблять. От вона і шукає способів привертання уваги дорослих і однолітків. На жаль, ці пошуки не завжди закінчуються так, як хотілося б нам і дитині.

Такі діти не можуть самі оцінити свою агресивність. Вони не помічають, що вселяють у навколишніх страх і занепокоєння. Їм, навпаки, здається, що увесь світ хоче скривдити саме їх. Таким чином, виходить замкнене коло: агресивні діти бояться і ненавидять оточуючих, а ті у свою чергу бояться їх.

Як виявити агресивну дитину? Критерії агресивності

Дитина:
- часто втрачає контроль над собою;
- часто сперечається, свариться з дорослими;
- часто відмовляється виконувати вправи;
- часто навмисно дратує людей;
- часто звинувачує інших у своїх помилках;
- часто сердиться і відмовляється робити що-небудь;
- заздрісна, мстива;
- чуттєва, дуже швидко реагує на дії оточуючих (дітей і дорослих), що нерідко дратують її.

Припустити, що дитина агресивна, можна лише в тому випадку, якщо протягом шести місяців у її поведінці виявилися хоча б чотири з восьми перерахованих ознак.

Дитині, у поведінці якої спостерігається велика кількість ознак агресивності, необхідна допомога фахівця – психолога чи лікаря.

Як допомогти агресивній дитині

Причин агресивної поведінки може бути дуже багато. Але часто діти поводяться саме так тому, що не знають, як поводитись інакше. На жаль, їхній вибір стилів поведінки досить бідний, і якщо ми надамо їм можливість вибору варіантів поведінки, діти з задоволенням відгукнуться на пропозицію, наше спілкування з ними стане більш ефективним і приємним для обох сторін.

Робота вихователів з даною категорією дітей проводиться в трьох напрямках:
1. робота з гнівом, навчання агресивних дітей прийнятним способам вираження гніву;
2. навчання дітей навичкам розпізнавання і контролю, умінню володіти собою в ситуаціях, що провокують вибух гніву;
3. формування здатності до емпатії, довіри, співчуття, співпереживання тощо.

Правила роботи з агресивними дітьми:
- Бути уважним до потреб дитини.
- Демонструвати модель неагресивної поведінки.
- Бути послідовним у покараннях дитини, карати за конкретні вчинки.
- Покарання не повинні принижувати дитину.
- Навчати прийнятним способам вираження гніву.
- Давати дитині можливість виявляти гнів безпосередньо після фрустраційної події.
- Навчати розпізнаванню власного емоційного стану і стану оточуючих людей.
- Розвивати здатність до емпатії.
- Розширювати поведінковий репертуар дитини.
- Відпрацьовувати навички реагування в конфліктних ситуаціях.
- Вчити брати відповідальність на себе.

Розвиток і соціалізація емоції суму

Сум зазвичай відносять до негативних переживань, проте, слід відзначити, що це дуже специфічна емоція. Вона може відігравати позитивну роль в житті людини. Уявіть лише, яким би був наш світ без цієї важливої людської емоції. Чи могли б ми встановлювати міцні, стійкі взаємини з людьми, чи цінували б їх, якби можливість розвитку цих зв’язків не викликала б у нас жалю? І якими б жорсткими ми були, якби не могли співчувати людському горю?

Причини суму

Будь-яка базова емоція виникає на природній основі.

Розлука чи відокремлення, як фізичне, так і психічне, є одним з основних і найбільш розповсюджених активаторів суму. Примусова розлука з сім’єю чи близьким другом викликає в нас сум; людина може відчувати самотність, бути сумною навіть у натовпі. Найглибший сум та жаль у нас викликає смерть.

Іншою універсальною причиною суму є розчарування, особливо коли воно викликане крахом сподівань. Подібно до розлуки, розчарування іноді призводить до почуття психологічної ізоляції, самотності, втрати. Невдача у досягненні поставленої мети також може викликати у людини сум та жаль.

Емоція суму переживається як жаль, хандра, смуток. Сумна людина може сказати, що у неї «важко на серці». Коли ми сумуємо, ми часто відчуваємо навколо себе морок і порожнечу, життя, наче позбавлене барв і тепла, ми не знаходимо людину, яка б поділила з нами це відчуття порожнечі і самотності.

Переживання горя згуртовує людей, зміцнює дружні й сімейні зв’язки; сум гальмує мозкову й фізичну активність людини, і тим самим спонукає їй обдумати важку ситуацію; емоція суму повідомляє людині й оточуючим її людям про неприємність, і, нарешті, сум спонукає людину до відновлення і укріплення зв’язків з людьми.

Соціалізація суму через покарання може стати джерелом компульсивної поведінки, низької толерантності, до фрустрації, слабо вираженої індивідуальності, нездатності переносити біль. Соціалізація суму через часткове заохочення і змішані форми соціалізації може призвести до порушень процесу формування особистості.

В повсякденному житті людини емоція суму взаємодіє з іншими емоціями.

Взаємодія «сум - гнів» може стати причиною гнівної реакції батька на плач дитини. Взаємодія «сум - страх» може перешкоджати процесу індивідуалізації, створювати передумови для формування невротичної тривожності. Якщо батьки сварять дитину за те, що вона плаче, то збільшується вирогідність формування інтеракції «сум - сором», яка може стати основою хворобливої сором’язливості. Емоція суму взаємодіє також з когнітивними процесами. Незалежні дослідження вчених показали, що, спонукаючи зміни когнітивного процесу, можна викликати сумне переживання, яке в свою чергу змінює напрямок думок і активність людини.

Способи регуляції суму:
1. Активація іншої емоції для усунення чи зниження рівня суму.
2. Когнітивна регуляція (переключення уваги та мислення).
3. Моторна регуляція (шляхом напруження м’язів, що довільно керуються, та посилення фізичної активності).

Радість – задоволення: фактор психологічного комфорту і соціальної прив’язаності

Шлях дитини полягає в тривожний і щасливий світ. Бажання батьків мати дитину є найголовнішим у формуванні психологічної структури особистості дитини. Позитивний, радісний погляд на себе, життя й оточуючих складається у дитини ще у стані зародку.

Посмішка і сміх, як ознаки задоволення й радості, з’являються ще у новонародженого і зберігаються протягом усього життя. Людина навчається посміхатися з будь-якого приводу і найрізноманітнішими способами, в залежності від того, що викликало посмішку.

Радість, як будь-яка фундаментальна емоція, має свої унікальні характеристики, і для того, щоб отримати повне уявлення про цю позитивну емоцію, ми розглянемо її основні характеристики та функції, які вони виконують.

Якщо у дорослої людини емоція радості не піддається плануванню, то у новонародженого і у малюка вона може бути викликана цілком визначеними видами стимуляції. Цікаво, що перша посмішка новонародженого – це завжди соціальна посмішка, вона викликана присутністю іншої людини.

Гра також є джерелом радості. Батькам не завжди вдається придумати такі ігри, які б викликали посмішку у новонародженого і радісний сміх у 4-місячної дитини. Лише з віком, навчившись грати самостійно, захоплення цікавою грою, дитина починає відчувати радість від своїх маленьких перемог і досягнень. Засвоєння тих чи інших навичок, як у грі, так і при вирішенні певних інтелектуальних задач, усвідомлення своїх досягнень може стати джерелом радості, і радість переживається людиною гостріше, якщо їй передували невдачі й періоди депресії.

Вираження радості

Радість виражається посмішкою та сміхом, ці прояви легко розшифровуються і майже завжди свідчать про емоцію радості.

Багато людей сприймає сміх як вияв бурхливої радості. Це вірно, але не завжди. Сміх, що виник в результаті інтимного спілкування, викликаний зустріччю з коханою людиною чи вирішенням важкої задачі, може справді свідчити про інтенсивну емоцію радості. Проте, коли ми сміємось над вдалим жартом, дружнім шаржем чи при зустрічі з якоюсь нісенітницею, то ми сміємось не тому, що розуміємо сенс жарту, натяку, помічаємо невідповідність між двома предметами чи явищами, які чомусь раптом опинились пов’язаними. Такий сміх передбачає роботу мозку, ми повинні вміти встановлювати взаємозв’язки між тими чи іншими предметами, вміти розуміти неможливість, абсурдність тієї чи іншої ситуації.

Якщо мімічно радість виражається посмішкою, то бурхлива рухова активність, напевно, може слугувати індикатором того, що переживання, яке лежить в основі цієї активності, хоча б почасти зумовлене емоцією радості.

Соматичні прояви радості

На сьогодні вивчені лише деякі з фізіологічних змін, що супроводжують емоцію радості. Так, шляхом деяких лабораторних експериментів було виявлено, що радісне переживання викликає підвищене серцебиття.

Коли ми радіємо, ми стаємо впевненішими в собі, починаємо розуміти, що ми живемо недаремно, що наше існування повниться глибоким змістом. Ми почуваємо себе коханими, потрібними, ми задоволені світом і собою. Ми повнимось енергією, ми впевнені в тому, що переможемо будь-які труднощі. Радість загострює сприйняття світу, дозволяє нам захоплюватись і насолоджуватись ним. Радісна людина бачить світ у його красі та гармонії, сприймає оточуючих людей в їх найкращих проявах.

Радість примушує людину з особливою гостротою відчути свою єдність зі світом. Радість – це не просто позитивне відношення до світу і себе, це своєрідний зв’язок між людиною і світом, це загострене почуття співналежності, власної належності до світу. Відомо що радість часто супроводжується відчуттям енергії та сили. В стані радісного екстазу людина відчуває незвичайну легкість, енергійність, їй хочеться літати, і вона часом дійсно відчуває себе в польоті, і тоді все набуває для неї іншої перспективи, іншого значення, іншого змісту.

Соціальна функція радості

Емоція радості має важливе соціальне значення. Батьки, щоденно спілкуючись з дитиною, бачать її радість і самі виявляють її, і цей постійний зустрічний вплив радості підвищує вірогідність формування взаємного емоційного притягання.

Емоція радості має позитивне значення не лише для формування взаємної прив’язаності між батьками і дитиною, але і впливає на розвиток соціальних відносин дорослої людини. Якщо спілкування з якоюсь людиною приносить вам радість, то напевно будуте довіряти цій людині, покладатися на неї. Формування почуття прив’язаності і взаємної довіри між людьми є надзвичайно важливою функцією емоції радості.

Біологічні функції радості

Радісні переживання корисні та цілющі для людського організму. Коли ми відчуваємо радість, всі системи нашого організму функціонують легко і вільно, розум і тіло знаходяться в розслабленому стані, і цей відносний фізіологічний спокій дозволяє нам відновити втрачену енергію.

Розвиток і соціалізація емоції радості

Радість не може бути викликана навмисне, не може бути запланована. Радість виникає неочікувано, коли людина досягає якоїсь поставленої мети, важливого для себе результату. Людлина не може викликати радість усвідомленим зусиллям, але вона може поставити перед собою такі цілі, досягнення яких обіцяє їй радість. Ми працюємо не тому, що нам цікаво працювати, а тому, що радість виступає як наслідок досягнутого успіху.

Але якщо радість не може бути запланована і гарантована, що ж в такому разі можна зробити, щоб наші діти частіше відчували радісні переживання? Головне, що кожний з нас може і повенен зробити для своєї дитини, - це допомогти їй віднайти почуття безпеки у наших з нею стосунках. Радісні посмішкі батьків завжди знаходять відгук у дитини, викликають посмішку у відповідь. Почуваючи себе у безпеці, дитина активно досліджує світ, щохвилини робить відкриття, засвоює нові навички, і ці досягнення викликають у неї радість.

Радість і психічне здоров’я

Жодний з серйозних психічних розладів не викликається безпосередньо емоцією радості. Напевно, ми всі в дитинстві робили дурниці, голосно сміялись на уроках. Такий сміх, зазвичай, заважає учбовому процесу, проте, навряд чи може бути приводом до хвилювання.

Деякі діти, а часом і дорослі, сміються над невдачами інших. Це сміх знущання, який являє собою комбінацію радості й презирства. Знущання можуть мати надзвичайно негативні наслідки для того, на кого вони спрямовані, - людина, над якою насміхаються, починає виявляти ворожість, її поведінка стає неконструктивною. З іншого боку, і в того, хто отримує задоволення від невдач інших, хто радіє лише чужим помилкам і провалам, також може розвинутись серйозний психічний розлад.

Психічне здоров’я стосується особистості в цілому, знаходиться в тісному зв’язку з вищими проявами людського духу. Психологічне здоров’я передбачає цікавість людини до життя, свободу думки й ініціативу, захопленість якоюсь сферою наукової чи практичної діяльності, активність і самостійність, відповідальність і здатність до ризику, віру в себе й повагу до інших, розбірливість у засобах досягнення мети, здатність до сильних почуттів і переживань, радісне здивування з приводу своєрідності всіх оточуючих людей, творчість в найрізноманітніших сферах життєдіяльності.

Отже, оскільки радість не може бути безпосереднім результатом вольового зусилля чи метою діяльності, процес розвитку емоції радості в дитини протікає довільно. Батьки не можуть «навчити» дитину радіти, не можуть побудувати для неї модель поведінки, яка гарантовано приведе її до щастя. Вони можуть лише розважати й забавляти дитину, залучаючи її до ігор, які сприяють пробудженню емоції радості. Такі переживання радості дуже важливі для нормального розвитку дитини, але вони короткочасні і залежать від душевної щедрості людей, що оточуютиь дитину. Батьки можуть і повинні ділитись своєю радістю з дитиною, дозволяючи їй переживати цю емоцію разом, але людина повинна сама для себе відкрити радість – лише тоді радість стане частиною її буття і життєвого стилю.

Паттерни емоцій. Функції емоції сорому

Емоційний паттерн – це комбінація двох чи декількох базових емоцій, які при певних обставинах розгортаються одночасно чи в певній послідовності і які взаємодіють між собою таким чином, що кожна із врахованих у паттерн емоцій має мотиваційний вплив на індивіда, його поведінку.

Причини і наслідки сорому. Сором і сором’язливість

Емоція сорому займає вагоме місце в людських стосунках. Проте вона не так досконало вивчена, як гнів та страх.

Соромлячись, людина опускає чи відвертає голову, приховує погляд, прикриває очі і покривається сором’язливим рум’янцем. Такий рум’янець найчастіше загострює переживання сорому, оскільки привертає до обличчя увагу як самої людини, так і оточуючих.

Переживання сорому супроводжується неочікуваним і загостреним самоусвідомленням. Сила цього самоусвідомлення така, що забирає всі ресурси, залишаючи людину без здатності до когнітивної діяльності, заважає осмисленню ситуації і підвищує вірогідність неадекватних реакцій на неї. Як правило, маніфестація сорому відбувається тоді, коли людина знаходиться в оточені інших людей, до того ж присутність людей зазвичай і провокує переживання сорому; проте, можливі ситуації, коли людина переживає сором на самоті.

Сором примушує людину відчути себе безпорадною, неспроможною, нікчемною істотою, невдахою. Іноді парадоксальним чином навіть звичайна похвала може викликати в людини сором. На психологічному рівні емоція сорому зазвичай викликана ситуацією, коли виставляють на загальний огляд недоліки особистості чи деякі аспекти «Я» і привертають до них увагу. Будь-яка подія, спровоковане почуття недоречної відвертосі може слугувати джерелом сорому.

Емоція сорому виконує подвійну функцію, що й зумовило її роль в еволюції людини. Здатність соромитись означає, що індивід здатний враховувати думки і почуття оточуючих, таким чином, сором сприяє кращому порозумінню між людиною і світом, зростанню відповідальності перед суспільством. Протистояння сорому і його подолання допомагають людині у набутті почуття особистісної ідентичності й психологічної свободи. Для протистояння сорому люди використовують захисні механізми заперечення, пригнічення і самоствердження. Людина, нездатна протистояти переживанню сорому, майже напевне приречена на сум та навіть на депресію.

Діти активні й допитливі, внаслідок чого часто опиняються в ситуаціх, що провокують переживання сорому. Дорослим слід приділяти велику увагу дитячим переживанням сорому, оскільки ця емоція ускладнює спілкування й соціальну взаємодію. Дитині вкрай важко протистояти переживанню, що заважає їй дивитися прямо в очі співрозмовнику і залишає без радості від спілкування. Адекватною реакцією на переживання сорому можна вважати готовність індивіда до самовдосконалення.

Сприятливі умови для сорому створюють сексуальні стосунки, достатньо інтимні й емоційні за характером. Діти розуміють взаємозв’язок сорому з сексуальністю в ситуаціях, коли їх, наприклад, зненацька застають за вивченням статевих органів.

Емоція сорому нерозривно пов’язана з іншими афектами й соціальною поведінкою. Сором безпосередньо бере участь в розвитку соціальних здібностей. Переживання сорому має неабияке значення для індивіда, так і для суспільства в цілому.

Вираження сорому і сором’язливості схожі. Намагатися згорнутися і зробитись якомога меншими, поява сором’язливого рум’янцю – це все вияви сорому. Соромлячись, людина відвертається від співрозмовника, ховає очі, одним словом, намагається уникнути прямої соціальної стимуляції.

Сором’язлива дитина, або дитина, якої не чутно

Чому, коли приходять гості, наш Костик стає червонішим за помідор?..

Сором’язлива дитина в кожному бачить емоційну загрозу, блокує контакти з багатьма людьми … і робить крок до самотності … Адже самотність така безпечна, в ній немає ризику бути знехтуваною, як дорослими, так і тітьми. І це все здатна виправдати сором’язливість, що наче парасолька, яка не дає намокнути малюку навіть у сильнющу зливу, не кажучи вже про літній теплий дощик.

Сором’язливий малюк не бешкетрий, не зірвиголова, не хуліган. До того ж, в іграх він не нападаюча сторона. Взагалі, він зазвичай уникає гри, боячись, що щось зробила не так. Оцінки однолітків йому не байдужі. Вони навіть важливіші за оцінки батьків, тому малюк не може впасти в очах товаришів, особливо тоді, коли віфн в чомусь поступається їм. Але навіть тоді, коли малюк робить щось краще за інших і збирається це показати, раптово внутрішній голос починає настирливо шепотіти йому: «Не смій, не потрібно, не зможеш, раптом зробиш не так, і всі будуть над тобою насміхатись, ти знову станеш найгіршим… Не смій, не потрібно…»

І замість того, щоб рушати на крок вперед, дитина просто відступає і відступає.

Тому, щоб малюк сам позбувався своєї сором’язливості, вчіть його бути впевненим у собі і жити без комплексу неповноцінності, який постійно мучить його душу. Вчіть, навіть «дресируйте» … Дитина повинна бути популярною серед дітей.

І щоб малюк був дійсно популярним, не робіть йому нескінченних ведмежих послуг, виконуючи все за нього.

Сором’язливість не вражає лише тих, чия щоденна самооцінка постійно прямує вгору, наче акція на біржі.

Не варто плутати хрестоматійну сором’язливість з миттєвою чи ситуаційною. І якщо малюк засаромився в адекватній ситуації, то це зайвий раз доводить його вихованість.

Коли ж дитина боязлива, наче сарна, німа, наче риба, і слухняна, наче раб, коли вона з будь-якого приводу червоніє, сором’язливо відводячи очі і завмираючи, коли в присутності інших все чомусь раптово падає з її рук і вона вже не може робити те, що робила, коли вона заїкається на людях чи каже абсолютні нісенітниці безупину, - тоді це вже симптоми прогресуючої сором’язливості. І треба своєчасно ліквідувати її причину.

Зазвичай дівчатка сором’язливіші за хлопчиків, а перші діти сором’язливіші, ніж інші діти в родині. Вже до семи років «нормальна» сором’язливість у хлопчиків проходить, а дівчаткам для цього потрібно трохи більше часу.

Будь ласка, розкріпачуйте дітей, погладьте по головці зайвий раз і обійміть малюка. Нехай ваша ласка, ніжність і турбота зірвуть броню і зроблять її зайвою і непотрібною, аби маленьке каченятко скоріше відчуло себе прекрасним лебедем.

Як потрібно вести себе з сором’язливою дитиною:
- Бути делікатним з дитиною і не розчаровуватись в ній.
- Не нехтувати дитиною і не використовувати авторитарний метод виховання.
- Не передворювати малюка на Попелюшку.
- Все робити так, аби малюк не відчував себе незахищеним і залезним від вас.
- Тамувати тривогу з будь-якого приводу.
- Підвищувати рівень самооцінки.
- Формувати впевненість в собі.
- Навчати, щоб дитина поважала себе.
- Тренувати навички спілкування.
- Всіма можливими способами схвалювати ігри з однолітками.
- Не критикувати в голос розумові здібності дитини.
- Дитина повинна відчувати, що вона неповторна.
- Бути ніжним з малюком.
- Співчувати дитині.
- Підтримувати дитину.
- Зробити так, щоб місточок довіри міцно з’єднував вас з дитиною.

Провина і її вплив на розвиток духовного світу дитини

Говорячи про моральність та духовність, не можна забувати головної умови: доки вона не наповненавнутрішнім емоційним прагненням, душевним теплом, це ще не духовність, а, в найкращому випадку, ми маємо справу з вормальною чесністю. Розсудоивість не може бути основою справжньої духовності, як і справжньої краси.

Схоже на те, що в процесі формування совісті всі без виключення емоції відіграють свою роль. Розуміння різниці між добром та злом з-під палки змусить дитину боятися, гніватись чи соромитись. Якщо ж її продемонструють взірці високоморальної поведінки, турботи й безкорисливої допомоги, то це, навпаки, викличе в неї радість і задоволення. Але ж найголовнішу роль у процесі формування совісті відіграє все ж таки провина – найнеобхідніша з емоцій.

Емоція провини пройшла довгий шлях свого розвитку. Людину не вчать боятися, як і не вчать емоції провини. Саме переживання провини має вплив на совість, воно привертає увагу людини до джерела провини і не відпускає без покаяння чи виправдання. Почуття відповідальності є ядросм структури совітсі, воно зорієнтоване на визначення провини і в той же час сприяє вибору такого стилю поведінки, який знизить вірогідність інтенсивного переживання провини.

Протистояння почуттю провини

Найкращий спосіб протистояти почуттю провини – це жити в мирі зі своєю совістю. Однак, якщо одного разу ви зрозумієте, що якесь з правил, прийнятих вами, надто часто примушує вас відчувати провину, немає нічого поганого в тому, щоб переглянути його. Існує ряд важливих правил поведінки, які ми зобов’язані виконувати, - правила, що вимагають від нас поваги до інших людей, їх прав та особистої свободи. Проте, могло статися і таке, що ви засвоїли чи прийняли надто жорсткі правила поведінки, які заважають жити вам і ніяк не сприяють благополуччю оточуючих вас людей

Провина – це ноша, яку людина повинна нести сама, але в той же час це і її зобов’язання перед іншими людьми.

Провина, у відповідності до теорії емоцій, відіграє ключову роль в процесі розвитку особистої й соціальної відповідальності, в процесі становлення совісті. Існування деяких фундаментальних, властивих кодній людині джерел провини не викликає жодних сумнівів, проте совість як психологічний феномен є скоріш за все комплексом афективно-когнітивних структур, що формуються під впливом батьківських настанов і вимог різноманітних соціальних інститутів. Совість є мотивом і регулятором духовно-моральної поведінки.

Сором і провина ідуть обіруч. На думку К. Ізарда, сором і провина – суть одна емоція, порізному зафіксована у свідомості. Людина відчуває провину внаслідок порушення деяких прийнятих нею норм та стандартів. Емоційна експресія, що супроводжує почуття провини, не має такої виразності, як експресія, властива іншим видам емоцій. Відчуваючи провину, людина низько схиляє голову чи ховає очі.

Переживання провини супроводжується відчуттям власної неправоти по відношенню до іншої людини чи до самого себе. В емоційному профілі для ситуації провини знаходяться відносно високі показники емоцій суму й страху. Емоція страху часто переживається з емоцією провини.

Після сорому, провина – найважливіший фактор виховання соціальної відповідальності, вона стає бар’єром на шляху немотивованої сексуальної й ворожої агресії. Розвиток провини й становлення совісті – найважливіші етапи психологічного становлення особистості.

Надмірна схильність до самозвинувачень, чи навчаки, недостатність розвитку совісті можуть призвести до дезадаптації й навіть до психопатології. Деякі вченні вважають, що така схильність до самозвинувачень може стати причиною розвитку параноїдальної шизофренії. За Фройдом, розвиток совісті і провини в багатьох випадках залежить від того, який спосіб вирішення едипового комплексу вибирає людина в процесі формування суперего. Різноманітні способи вирішення проблеми джерел провини стали значним внеском в наше розуміння провини і совісті. Більшість авторів вважають, що емоційна прив’язаність дитини до батьків є найкращим базисом для становлення зрілої совісті й формування адекватних порогів переживання провини.